Історія сіл Прохорівської сільської ради


Прохорівська сільська рада розташована у східній частині Волноваського району. Землі Прохорівської ради межують на півночі з територією Рибінської сільської ради Волноваського району, на сході – землями сільських рад колишнього Тельманівського району, на півдні та сході – територією Свободненської сільської ради Волноваського району.

Чисельність населення – 782 осіб, кількість дворів – 335, всього земель – 4806 га, площа населених пунктів – 375,9 га.


Прохорівка - центральна садиба сільської ради, голова - Колле Ія Миколаївна, та це центр відділення «Прохорівське» - філія ПАТ «Екопрод», на площі 2.5 тис.га, спеціалізується на вирощувані зернових культур і соняшника, генеральним директором якого є Мельник Іван Іванович.

Село знаходиться в південно-східній частині від районного центру м.Волноваха на відстані 21 км, за 3 км. від залізничної станції Полкове, на автошляху Старогнатівка – Тельманово. Також існує автобусне сполучення до районного центру. Площа - 100.8 га, населення - 425 осіб, кількість дворів – 150.

Розкинувшись на узвищі, відкрите всім вітрам та сонцю, в оточенні дбайливо оброблених полів та мальовничих балок і круч, село завжди привертає до себе увагу своїми рівними вулицями, на яких гостинно вітають кожного розкішні каштани, стрункі тополі, кучеряві берізки. Привітні віконця чепурних будинків грайливо сяють своєю чистотою, чарує око безмежне розмаїття яскравих квітів у приватних садках та на центральній площі.

У 1923 році за рішенням Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів Маріупольського уїзду почалось розселення людей з густонаселених місць України на вільні землі Донецького кряжу. Так на весні 1924 року перші 42 сім’ї виїхали з Апостолівки (нині с.Свободне Волноваського району) у цілинну степ, яка була пасовищем для овець Старогнатівських землевласників. Гадлевські, Литвин, Ревун, Постол та інші переселенці започаткували нове село. Ім’я йому дали на честь діда Прохора Івановича Протасенко – активіста селянської общини. Згадують старожили, що найперший оселився на цій землі ще до розподілу садиб Іван Прохорович Вистороп – досвідчений землероб.

Перша сільськогосподарська артіль «Хлебороб» була організована у 1929 р. її головою був довгий час шановний Василь Дем’янович Ходос.

«Місцевість цього краю – хвилясто рівнинна, степова зона. Грунтово - кліматичні умови сприятливі для вирощування зернових та технічних культур, городництва та садівництва. Серед чорноземів зустрічаються подекуди латки солончаків. У господарстві займаються також скотарством молочно – м’ясного напрямку.»

Нащадки перших переселенців і по сьогодні сумлінно працюють у рідному селі: Протасенки, Висторопи, Ходоси, Литвини та інші.

З кожним роком розквітає рідне село. В його центрі серед тінистих ялин, які ніби збіглись відпочити сюди, знаходяться адміністративна будівля, палац культури, бібліотека, загальноосвітня школа 1 – 3 ступенів, пошта, магазини, а трохи далі фельдшерко – акушерський пункт і дитячий садок.

Пишаються прохорівці своєю місцевою газетою «Клубный вестник» , засновником яких є випускник Прохорівської школи Забітчук В. В. і тим, що наше все село газифіковане.

Не обійшла село і стародавня сивина. Його земля таїть у собі стоянку тисячолітньої давнини первісних скотарів кремнієвого періоду, скіфське поховання (на жаль, давно пограбоване), яке пізніше запорізькі козаки Кальміуської паланки використали його під зимівник-сторожовий пост патрульного дозору (ХVII ст.). У другій половині XX століття цей курган між Малогнатівкою та Полковим ще добре височів.

Ближче до нашого часу зберігається сумний свідок кривавих подій – братська могила ста двадцяти шести 19-20-ти річних юнаків, випускників Таганрогської школи червоних командирів, які під час громадянської війни 1918-1920 років боролись проти білогвардійської армії генерала Денікіна та ін.. Про ці події розповів у книзі «В пороховом дыму» Георгій Захарович Сагіров – кавалер трьох Георгієвських хрестів царської армії, командир 5-го. Старогнатівського повстанського стрілецького полку, наш земляк, полковник у запасі, викладач артерерийського військового училища м. Баку. Він був багаторазовим гостем прохорівських школярів.

Смерть та кров глибоко запали у серця та пам’ять людську. Меморіальний комплекс полеглих 178 односельців у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р. на шляхах жорстоких битв з німецько – фашистськими загарбниками, могили 11 воїнів 150 Червоного прапорного гвардійського винищувально – протитанкового артилерійського орденів Кутузова та Богдана Хмельницького полку, які загинули 8 вересня 1943 р., визволяючи жителів села від окупантів. В святкові та урочисті дні приходять люди до меморіалу, щоб вшанувати пам’ять про загиблих героїв, серед яких Василь Хорхулу, що повторив подвиг Олександра Матросова – закрив собою фашистський дзот на підступах до Києва , відкривши цим шлях для успішної атаки радянських бійців.

В день перемоги та в день визволення на центральній площі з усією громадою сіл сільради застигають під час Хвилини Мовчання гості – колишні визволителі нашого краю. Про ці вересневі події 1943 року розповів командир 150 ГВПТА полку Рум*янцев М.М. у своїй книзі «Красные лампасы»

Тут поруч ще одна меморіальна плита Герой Радянського Союзу, льотчик – винищувач, полковник, уродженець с. Чичеріне( нині Новоапостолівка) Антон Олексійович Губенко – пам’ять про нього поруч з нами. В 1930-ті роки він допомагав китайському народу у боротьбі проти Японії. Там здійснив свій легендарний таран, який повторили не одноразово у другій світовій війні радянські льотчики. Весною 1939 року напередодні війни з фашистською Німеччиною він випробовував новий військовий літак. Рятуючи машину, знехтував своїм життям, бо знав, що саме цей літак потрібен буде у перемозі над ворогом. Антон Олексійович загинув і похований на Смоленщині.

Схиляються голови вдячних нащадків над могильними плитами, рясніють барвисті квіти поруч з іменами загиблих…

Вічний спокій вам, вічна пам’ять про вас, захисники Вітчизни.

На території сільради знаходяться ще села:


Малогнатівка – розташована південній від с. Прохорівка на відстані 1.5 км. Площа -78.4 га, населення -74 осіб, кількість дворів – 128. яка заснована у 1894 році, її перші жителі – переселенці з густонаселених сіл Тельманівського району, здебільшого зі Старогнатівки. Це греки, грузини, українці. Займались в основному вівчарством. Після громадянської війни 1918-1920 рр. була збудована початкова школа, дитячий садок, пізніше – семирічка. У 1930 рр. засновано сільськогосподарська артель «Агрокомбінат», головою якого став Первенко Ф.П. Нині село на стадії вимирання, жителі в основному пенсіонери та дачники з сусідніх міст.


Тарасівка – знаходиться на відстані 4 км. від Прохорівки. Площа -26.4 га, населення зареєстровано -11 осоіб, кількість дворів – 10. Об’єкти культ биту відсутні. Заснована у 1904 році, переселенцями з Полтавщини та с. Апостолівка. У 1930 ті роки було в селі сільхозартіль , 4-х річна школа, дитячий садок. У 1940 році село ввійшло до складу колгоспу «Красный октябрь» (с.Прохорівка). Протягом десятиліть Тарасівка славилась розкішним колгоспним садом, плантаціями ягідників. Нині село майже вимерло.


Новоапостолівка (раніше Чичеріне) - знаходиться північно-західніє с.Прохорівка на відстані 6.5 км від її центру, витягнуто з півночі на південь вздовж балки. Площа - 170.3 га, населення - 218 осіб, кількість дворів – 101. Раніше складалося з трьох хутарів: Солдатчина, Жабівка, Бахмутка. Засновано приблизно у 1870-80 рр. Переселились сюди в основному кріпаки з Катеринославщини (Дніпропетровська область), Чернігівської та Полтавської губерній. Займались землеробством, ходили на заробітки у м. Маріуполь та шахти м. Юзівка (Донецьк). Більшість чоловічого населення загинуло у роки Першої світової, Громадянської та Другої світової воєн. У 1922 році три хутори були об’єднані в єдине село, яке назвали на честь наркома іноземних справ Чичерина Г.В. В 1929 році було організовано два сільгоспсоюза: «Червоний Жовтень» та «Червоний прапор». На території села була неповна середня школа, дитячий садок, фельдшерський пункт, клуб, магазин. Пізніше це село ввійшло до складу об’єднаного колгоспу ім.. ХХ1 з’їзду КПРС. Нині в селі проживають в основному пенсіонери. Село - батьківщина Героя Радянського Союзу Губенка А.О.

Декілька десятиліть тому була ще Слав’янка, але її жителі поступово переселялись у сусідні села - таким чином цей мальовничий хутір між розкішними вербами поступово зник.

У цих селах проживають з повагою нація до нації ніби одна сім’я українці, росіяни, греко – татари, білоруси, вірмени, угорці, болгари та інші.

Багато жителів наших сіл і в мирний час прославляють свою малу батьківщину сумлінною працею.
 


Центр с.Прохорівка

 


Фестиваль Дідов Морозів у Прохорівському сДК

 


Меморіальний комплекс у с.Прохорівка, ветерани ВВВ.

 


День села Прохорівка Борьба «Куреш»

 


День села Чичеріне (нині Новоапостолівка)

Логін: *

Пароль: *